Талановитий пагін родини Трафюків

Маріщак, донькою відомого на Глибоччині поета-барда Григорія Трафюка. Зала була прибрана відповідно до теми «Осінні дари».
Як не дивно, але на зустріч з молодим поетом зібралося чимало народу: голова та члени літературно-мистецького об’єднання «Витоки», представники влади, вчителі та учні Глибоцької гімназії, ліцею та Димківської ЗОШ, глибочани та шанувальники поетичного слова.
Уся зустріч виявилась багатою на душевне тепло та щирі, позитивні емоції, що не покидають нас до сьогодні.
Марія Трафюк-Маріщак сенсом свого життя обрала слово, яке віднаходить і майстерно передає у поезії. Звичайно в цьому велика заслуга її батька, який з дитинства зумів прищепити любов до поезії. Адже мало хто з нас знав, що «під орудою його критичного пера» вже понад 20 років поетеса закохана в слово і творить власну поезію. Проте і мати Валентина привила доньці любов до пісні, адже вона має гарний голос і знає багато пісень. Як щиро зізналася поетеса, що батьки «Були її два потужних крила, які до певного моменту несли мене по життю».
За літом вслід біжать літа,
«Цок-цок», годинник одиноко,
Мій жовтень в душу загляда, -
А в ній ще небо синьооке.
А в ній – неспівані пісні….
Марія Трафюк-Маріщак народилася в Глибоці, закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, журналіст, авторка низки журналістських і літературних публікацій у регіональній пресі. У жовтні відсвяткувала свій 35-річний ювілей. Щаслива дружина, матір двох чудових дівчаток. За щоденними турботами збігає час, а коли родина відпочиває, в її душу приходить натхнення і народжується поезія…


Хто я?
Поет чи так лиш здається? Не знаю,
Луна безголоссям німим:
- Господи, смирно усе я приймаю,
Тільки не дай мені бути ніким!
Коли ми слухали її вірші, то відчували, що перед нами своєрідна індивідуальність. Нас вразила глибина змісту, майстерне володіння словом, філософська думка, емоційна насиченість, які вміло переплітаються з унікальним відчуттям римування.
Усі чекають літа. Я – зими,
Не скажу, що люблю її без тями,
Але із коминів дими
Всіма моїми відчуттями
В дитинство повертають путь…
Із усмішкою і ностальгією згадує поетеса дитячі роки, їх витівки з братом, як їм діставалось на горіхи. Сумує вона за Петрусем, адже «зараз він підкорює європейські дороги», але Марічка знає, що «ми завжди в серці один одного». Брат прекрасно грає на гітарі та інших інструментах, має гарний голос, є цікавою і неординарною особистістю. Також він є автором багатьох пісень, сам пише слова і музику, а ще колекціонує музичні інструменти.
Над дверима старого кафе
та протертих до ями східцями
Винограду висить галіфе
й прикрашає будівлю стовпами.

Розкладає під ним інструмент
Музикант молодий, перспективний.
Його ж мрії розбиті ущент,
А на диво пісні ˗ позитивні.

Лине музика легка, дзвінка,
Пальці живо по струнах злітають,
Душу рве молоду юнака,
Бо що завтра з ним буде ˗ не знає.
Линуть до слухачів рядки вірша – присвяти братові «Музикант».
А слухачі завмерли, затамували подих, слухаючи автора…
Нехай летить незламна правда вдаль,
Не забирайте у людей своїх – свободу!
Тому й не носить він страшну медаль:
«Від вдячного афганського народу».
А потім було творче спілкування з вдячними автору однодумцями. Пролунали щирі побажання, відгуки, поради з уст Олени Бадюк, Олени Рєпіної, Олександри Возняк, Родіки Зегрі, Юлії Коваль, Ольги Ковальчук, Флорі Лєрки, Романа Нагірного, Алли Сторожук, Аліни Загудалової, Людмили Сабран, Наталії Пую, барда Галини Сисолєтіної та учнів Глибоцької гімназії. І звичайно вітали народження молодого таланту букетами квітів та подарунками. Час пролетів швидко. Завершувався день, над Глибокою розгортав свої крила вечір.
Все дійство відбувалося у теплій, невимушеній, родинній атмосфері, адже підтримували Марічку її чоловік Олександр та старша донечка Владислава, яка в подарунок для мами зіграла мелодію на саксофоні. Пролунало одне загальне побажання: підготувати та видати звірку поезій, яка завжди буде мати свого читача, бо
… листопад уздовж доріг блискучих
Від злив хронічних втомлено іде.
Під свист коліс і зів дерев скрипучих
Шукає прихистку в серцях самих людей…
У свої віршах авторка розкрила перед нами душу, проклала місток до наших сердець. То ж ми від щирого серця зичимо їй поетичного натхнення, і з нетерпінням будемо чекати на збірку поезій, щоб «абісаль», яка належить лише їй одній, змогла відкритися й перед іншими читачами.

Ольга Шевченко, методист,
директор Глибоцького краєзнавчого музею

Copyright 2015 Глибоцька РДА - Талановитий пагін родини Трафюків.
Templates Joomla 1.7 by Wordpress themes free
Версія сайту для
людей з вадою зору